Напалм

Фотограф та оператор Олександр Попенко майже два тижні провів у Бучі, в районі Склозаводу, який окупували російські солдати. Від 3 березня Сашко жив у підвалі, де не було світла, тепла та води. Коли окупанти почали розстрілювати будинки танками, Олександр із дівчиною вирішив вибратися з міста. Для цього вони 24 кілометри йшов пішки під обстрілами, через російські блокпости.

Фотограф Стас Козлюк до війни робив для «Бабеля» фоторепортажі з акцій протесту та писав про злочини «Беркуту» на Майдані. Зараз він працює фіксером для іноземних журналістів. Кілька днів тому він дізнався, що в Харків можна проїхати. Дванадцятого березня Стас потрапив у центр міста, яке російські війська бомблять уже другий тиждень. Він їздив із саперами, витягав двигуни від снарядів «Град», був у будівлі Обласної державної адміністрації та побував біля Університету імені Каразіна. Тринадцятого березня Стас працював із рятувальниками, які розбирають завали

Марина Колесниченко — голова відділу SMM та нативної реклами у «Бабелі». Дванадцять днів ми майже не знали, що з нею. З перших днів війни вона перебувала у «котлі» в селищі Немішаєве під Бучею. Немішаєве майже одразу опинилося на межі гуманітарної катастрофи — не було світла, газу, тепла, води, з мобільних операторів працював тільки «Київстар». З продуктів — тільки власні запаси. Марина виходила на зв'язок один раз на добу. У її будинок двічі стріляли, вона разом із мамою та котом ховалася у підвалі. Усі магазини та аптеки обстріляли окупанти, повиносили все, що могли. Жителі будинку організувалися, це була, по суті, філія штабу Тероборони — допомагали односельцям. Самі ж організували польову кухню просто у дворі будинку. Росіяни окопалися в селищі, розбили табір на території церкви моспатріархату, патрулювали вулиці, літали дронами та шукали продукти. У перші дні окупації вони навмання стріляли по людях, ходили по приватних будинках і забирали їжу. Щодня вони їздили колонами повз Маринин будинок і намагалися знайти виїзд на Київ. Окупанти тримали в заручниках людей, які перебували у підвалі однієї зі шкіл та агроколеджу. У стадіон іншої школи впало два снаряди — загинув один тероборонівець, йому відірвало руку і голову. Марина разом із сусідами змогла вирватися колоною 8 березня. Вона розповідає про своє життя у пеклі під постійними обстрілами. Зараз із нею все добре, вона у безпеці та продовжує працювати у «Бабелі»

Вова Шередега у 2014 році пішов воювати добровольцем. У складі батальйону «Дніпро-1» він отримав позивний «Шаміль». Коли почалася повномасштабна війна, він узяв свій рюкзак, автомат і знов пішов захищати Україну. За ці кілька тижнів Шаміль встиг побувати в Сєвєродонецьку, Харкові та під Ізюмом. Як Шамілю воюється і що відбувається на фронті — слухайте в подкасті

Олександра Громова мешкала в Мариуполі. Уже 26 лютого російські війська оточили місто й почали його знищувати. Підганяли танки до домів, де мешкають цивільні, і стріляли прямо в квартири. Одночасно місто бомбили винищувачі та російські кораблі. В місті зникло світло та тепло. Згодом зникла й їжа. Олександра бачила, як людей ховають у подвір’ях багатоповерхівок, як п'ють воду з калюж, як зникають цілі райони. Нарешті, чотири дні тому їй вдалося виїхати з міста через блокпости окупантів під постійними обстрілами

Фронтмен гуртів «Я и Друг Мой Грузовик», «НеГрузовики», «Вагоновожатые» Антон Слєпаков від початку війни вирішив, що з Києва він не поїде. Разом зі своїм другом він створив проєкт Warнякання — вірші під музику. За них Антон збирає донати, які передає волонтерам. Про те, як змінився Київ, про людей, музику і музику на війні — у свіжому випуску «Напалму»

Місто Рубіжне подібне до Мариуполя ― його постійно обстрілюють, воно майже все зруйновано, а люди ховаються у підвалах. Така ж ситуація і з містом Щастя. Там окупанти знищили понад 80% інфраструктури, зупинили ТЕЦ і не випускають людей. Сєвєродонецьк, Лисичанск, Попасну поливають «Градами». У цьому випуску голова Луганської області Сергій Гайдай розповідає про окуповані міста, гуманітарну ситуацію, війну та луганців

«Люди з громадянством росії мають більше шансів отримати політичний притулок у Штатах». У березні президент США Джо Байден пообіцяв, що його країна зустрічатиме біженців з України «з обіймами». Але насправді обійми не відчуваються –– на кордоні з Мексикою утворюються великі черги з українців, які бажають потрапити хоча б до своїх родичів у США. Ті українці, які опинилися в Штатах на початку війни, досі очікують на процедуру тимчасового статусу захисту, який дозволяє перебувати у США 18 місяців і працювати. В цьому випуску «Напалму» digital marketing manager з Києва Аліна Довженко розповідає, як це — застрягти в Нью-Йорку і бути (майже) біженкою у США

Мешканку Старобільська Настю війна застала в рідному місті. Вона бачила, як через кордон їдуть танки окупантів із буквами Z, як у місті знімали українські прапори та заміняли гривні на рублі в банках. Потім російськи солдати почали ходити по домівках та шукати тих, хто воював за Україну, а у цивільних відбирати телефони. Настя вирішила вибратися з окупації, але шлях в Україну вже був перекритий ― у Луганській області тривали важкі бої. Тож Настя з відчаю поїхала через росію, витримала два допити від ФСБ та, нарешті, добралася до Європи. Про окупацію, свій шлях та війну Настя розказала в дев’ятому випуску подкаста «Напалм»

Мешканка Харкова, журналістка Тетяна Федоркова вирішила не покидати місто і залишилася працювати, навіть коли Харків почали бомбити російською артилерією і авіацією. Щодня вона працює з дому, а коли починаються обстріли — спускається у підвал. Тетяна працює з історіями, які збирають журналісти, веде соцмережі і стежить за новинами. У 10-му випуску подкаста «Напалм» Таня розповідає, як можна загинути від снаряда просто посеред міста, про те, як люди в окупації печуть млинці із соломи, а ще розмірковує, чи має страх межі.

Волонтер Микола Стрєбков займається фіксацією вбивств мешканців Бучі, Ірпеня та селищ Київської області, які сталися під час окупації російськими військами з 24 лютого по 1 квітня. Стрєбков каже, що росіяни заплановано ввезли на територію області 45 тисяч пакетів для трупів. Це свідчить про те, що вбивства місцевих були заплановані, а рішення знищувати українців на окупованих територіях приймали в генштабі рф. До того ж, за кілька тижнів до війни в росії ухвалили новий держстандарт (ГОСТ) ― як правильно ховати людей у братських могилах і пакувати їх у мішки. У цьому випуску подкаста «Напалм» про геноцид, втрати росіян на війні та майбутній Міжнародний суд